Арсенал збоченої фантазії живодерів (справа Р157)

СТОРІНКА 1  СТОРІНКА 2 СТОРІНКА 3
 
Потерпілий:
 

З огляду на те, що звіт буде представлено в публічному доступі, усі дані, які могли б ідентифікувати потерпілого, упущено. (W2317)

  • Статус на момент затримання: службовець державної установи України
  • Свідки: С3282, C6877
 Короткий огляд події

21 червня 2014 року потерпілий їхав на службу власним авто Макіївською об’їзною дорогою та був зупинений озброєними людьми в камуфляжній формі. Погрожуючи розправою, бойовики силою заволоділи автомобілем, аргументуючи свої дії словами: “для потреб ДНР”. Потерпілий W2317 пішки повернутися додому. За роковим збігом обставин, в авто знаходився партійний квиток потерпілого, що засвідчував його приналежність до однієї з проукраїнських політичних сил. Даний факт став причиною арешту й подальших страшних поневірянь його власника. Того ж дня, перебуваючи у себе вдома в шоковому стані від ранкових подій, потерпілий W2317 був затриманий представниками незаконного збройного формування Харківської організації “Оплот”. Одного із бойовиків потерпілий впізнав та в подальшому ідентифікував через відкриту сторінку у соціальній мережі. Це був один із тих, хто його пограбував вранці. Після затримання, W2317 був доправлений в будівлю колишнього УБОЗ на власному автомобілі, який вже використовувся злочинцями для “потреб”. Вирішальним аргументом щодо поневолення потерпілого W2317 стало відео, датоване березнем 2014 року, де він знаходиться на площі Леніна м. Харків на мітингу в оточенні керівного складу місцевих партійних організацій “Батьківщина” та “Свобода”.

Перебуваючи у заручниках майже 4 місяці, потерпілому довелося перебувати у різних місцях: офісна кімната, яма, гараж, підвал. За цей час йому довелося побачити та пережити безліч страшних подій. Це і наскрізне вогнепальне поранення у стегно, і знущання та жорстокі побої по різним частинам тіла, катування та порізи ножем. Його заковували в наручники та підвішували на них, супроводжуючи це побиттям; натягали на голову протигаз, перекриваючи доступ кисню; били струмом; одного разу насильно засипали до рота склянку суміші з червоного і чорного перцю й тривалий час не давали води; постійно чинили моральний та психологічний тиск, принижували. При цьому жодної медичної допомоги потерпілий не отримував, в результаті чого прострелена нога почала загнивати, а рани ніяк не загоювались.

Окрім отриманого фізичного каліцтва, потерпілий зазнавав незворотних душевних страждань. Терористи так званого “ДНР” змушували його, разом з іншими заручниками, брати участь у прибиранні трупів та ампутованих частин тіл, число котрих зростало кожного дня. Це були тіла людей, яких було закатовано та свавільно вбито у різний спосіб, або щодо яких вчинено розправу після так званих “судилищ”.

9 жахаючих днів потерпілому довелось провести у полоні найманців чеченської національності, де, з слів потерпілого: “Все, що я переніс до цього було квіточками”. Він пережив гру “рахівничка”, яку влаштовували бойовики. Зміст “гри” полягав у тому, що кожного дня кадирівці ставили в ряд заручників та змушували розрахуватись по порядку, кожного четвертого чи то п’ятого вбивали пострілом у голову. За вечір, орієнтовно страчуали від 9 до 15 чоловік. Виживших змушуали розчленовувати та пакувати тіла.

Про ще один спосіб вбивств та катувань кадирівськими бойовиками цитуємо потерпілого дослівно: “Деяких полонених підвішували вверх ногами і здирали шкіру. Всі інші зобов’язані були дивитись на цей процес і не відводити очей, якщо відведеш – ти на його місці. Людина кричала, просила та зрештою втрачала свідомість. Вони зупинялись, приводили до тями, а потому продовжували. Згодом те, що залишилось доводилось розпилювати.” Проте на цьому не закінчується весь арсенал збоченої фантазії кадирівських катів-живодерів, який, вочевидь, сформувався за дві російсько-чеченські військові кампанії. Заручників використовували для розмінування місцевості. Ось як про це згадує W2317: “Нас вивезли за 5-7 км по бездоріжжю. Ми думали, що на розстріл, але нам наказали повернутись і йти. Ми йшли. Спочатку не зрозуміли для чого, поки перші 3-4 людини не підірвались на мінах… Стояти було заборонено, всіх, хто стояв – розстрілювали. З того поля в перший день вийшло близько 20 чоловік із більш, ніж 100”.

Пошуком та звільненням потерпілого займались батьки, які власними зусиллями, восени 2014 року, викупили свого сина.